З 8 Березням

Дорогі жінки!

Нехай для Вас квітує білий сад,
Життям стають Ваші найкращі мрії,
А доля посила многая літ,
Здоров’я, щастя, радості й надії.
Бажаю щастя і достатку,
Ясного неба і тепла,
В житті лиш злагоди й порядку
Щоб доля світлою була.
В роботі – успіху й терпіння,
У справах – вічного горіння
В сім’ї – поваги і добра!

 

Історія виникнення 8 березня

Ідея Міжнародного жіночого дня була прийнята Кларою Цеткін (Соціал-демократична партія Німеччини) на великій жіночій зустрічі, організованій Соціалістичним Інтернаціоналом у Копенгагені 26 і 27 серпня 1910 року. Понад 100 учасниць із 17 країн вирішили щороку в березні відзначати Міжнародний жіночий день — день солідарності жінок у боротьбі за повні політичні, економічні і соціальні права.

У резолюції, запропонованій Кларою Цеткін, зокрема, зазначалось:

У повній відповідності з класово-свідомими політичними профспілковими організаціями пролетаріату в кожній країні соціалістки всіх країн щорічно проводять Жіночий день, який в першу чергу слугує агітації за надання жінкам виборчого права. Ця вимога має бути висунена як складова частина всього жіночого питання в цілому і в повній відповідності з соціалістичними поглядами. Жіночому дню слід повсюдно надавати міжнародний характер, і він усюди має бути старанно підготовлений

Точну дату Міжнародного жіночого дня на тій конференції так і не було визначено.

Перший Міжнародний жіночий день було проведено 19 березня наступного, 1911 року, — жінки претендували на право голосувати, право на працю і вимагали покласти край дискримінації на роботі. Цей день відзначався в Німеччині, Австро-Угорщині, Швейцарії та Данії в різні дні. Більше мільйона людей взяли участь у мітингах. Жінки Німеччини обрали дату 19 березня, бо саме 19 березня 1848 року король Прусії перед загрозою збройного повстання пообіцяв (але згодом не виконав обіцянки) провести реформи — включно з введенням виборчого права для жінок. Жінки вимагали надати їм право голосувати і займати державні посади. У 1912 році свято відзначалося тими ж чотирма країнами, що й попереднього року, і знову в різні дні.

1912 року МЖД відзначили 12 травня.

За дослідженням диякона російської православної церкви Андрія Кураєва, що було підтверджено рецензією рабина на його книгу «Як роблять антисемітів». перше свято 8 березня 1909 року збіглося з єврейським святом Пурім. Це відповідає геройському вчинку єврейської жінки цариці Естер, яка своєю мужністю здолала антисемітську змову Гамана, історія якого описана у біблійній книзі Естери.

Датування. 8 березня

Імовірно, термін приурочений до однієї або декількох подій:

  • Страйк американських текстильних робітників у 1857–58 роках. Жінки, які брали участь у демонстрації, боролися за рівну оплату. 8 березня 1857 року в Нью-Йорку робітниці-текстильниці виступили з вимогами рівної з чоловіками зарплати, поліпшення умов праці, 10-годинного робочого дня (марш порожніх каструль).
  • Демонстрація «соціалістичних жінок», що відбулася в Нью-Йорку 8 березня 1908 року, пов’язана з текстильними страйками у 1857–58 роках. Демонстрація відбулася частково для прав жінок на виробництві, а почасти як реакція руху суфражизму. В останню неділю лютого 1908 року тисячі жінок знову вийшли на вулиці Нью-Йорка. Жінки вимагали виборчого права, виступили проти важких умов праці та проти праці дітей. У 1909–1910 рр. у США в останні тижні лютого відбулися марші та страйки жінок, очолені Соціалістичною партією Америки.
  • Російська жіноча демонстрація 8 березня 1917 р. (на думку декого, як прелюдія до російської революції). У 1917 році в Росії, у той час як два мільйони солдатів загинули під час війни, жінки вибирають останню неділю лютого вийти з претензіями «хліб і мир». Ця історична неділя припадає на 23 лютого за юліанським календарем, або 8 березня за григоріанським — на початку російської революції. Чотири дні потому цар зрікся престолу, і тимчасовий уряд надав право голосу для жінок. Таким чином, уперше в Росії, і лише в єдиному місті — Петрограді (тепер Санкт-Петербург) — вперше був відзначений жіночий день у 1913 році.

У 1913 й 1914 роках, у рамках руху за мир напередодні Першої світової війни, у Європі жінки організували в кінці лютого або на початку березня мітинги проти війни.

Лише 1914 року жіночий день відзначався 8 березня одночасно в шести країнах: Австрії, Данії, Німеччині, Нідерландах, Росії та Швейцарії.

Починаючи з 1920 року

Дата 8 березня була започаткована на ІІІ комуністичній Інтернаціональній зустрічі в 1921 році.

Протягом 1920-х і 1930-х років цей день був найбільш помітним як соціалістичний жіночий день.

У СРСР
Ще до створення СРСР відбувалися рухи за «захист прав жінок». Так, ще 1914 року, за ініціативою В. І. Леніна, для «захисту інтересів жіночого робочого руху» і пропаганди «робочого руху» був створений журнал «Работніца», перший номер якого вийшов 23 лютого (8 березня за новим стилем). Уже після Жовтневої революції, у 1918 і 1919 роках жінки-робітниці висували бойові гасла «Все — для Червоної Армії!», «Все — для фронту!». У 1921 році, у день 8 березня перед жінками-робітницями ставились завдання: боротись з холодом і розрухою, налагоджувати «народне господарство». Ленін писав стосовно виборів до Московської Ради в лютому 1920 року так:

Нам потрібно, щоб жінка-робітниця добилася не лише за законом, але і в житті рівності з чоловіком-робітником.

— Ленин В.И. Полн. собр. соч., т.40, с.157

У Радянському Союзі, перед тим як свято укріпилось у громадському, а після цього і в сімейному побуті «робітників», активістам — комуністам і комсомольцям — довелося провести значну роз’яснювальну роботу. Радянські науковці у цій сфері своїми історіографічними працями були підкорені офіційній ідеології держави і, опираючись на положення офіційних державних документів, підкреслювали рівноправне становище жінок у СРСР та широкий спектр можливостей особистісного розвитку жінки, акцентували увагу на таких її ролях у суспільстві: робітниця, мати, активна громадська діячка. Таким чином, попри те що було ухвалено закони, які давали значні права, свободи та можливості жінкам у політичній, освітній, економічній, культурній та інших сферах, жінка все ж не позбавлялась ролі хранительки домашнього вогнища та матері-господині, а ще й поступово перебирала на себе традиційно чоловічі обов’язки. Офіційна декларація статевої рівності полегшила справу експлуатації жінок: на них відтепер покладалась подвійна функція — робота і материнство.

Підкреслюючи роль жінок у колгоспній праці, Й. Сталін зазначав, що жінка відтепер працює вже не на батька і не на чоловіка, а насамперед на себе, і саме колгоспний лад робить жінку-робітницю рівною чоловіку-робітнику.

Актуальні жіночі образи офіційна державна ідеологія творила також через літературу, зокрема періодику, як-от «Радянська жінка», «Колгоспниця», «Селянка».

У Радянському Союзі результатом «боротьби за права жінок» було те, що жінки опанували багато промислових і будівельних професій, успішно почали працювати на колгоспних полях і у тваринництві. І вже згодом жінки стануть нібито ініціаторами так званого «стаханівського руху» (Герої Соціалістичної праці Марія і Євдокія Виноградови), а Зінаїда Троїцька — перша жінка-машиніст — організує першу в історії залізничного транспорту жіночу паровозну бригаду. З 20—30-х років ХХ ст. жінка стає деталлю механізму радянської держави — безликою та повністю підкореною загальній інерції суспільства.

8 березня 1922 року проходило як загальнопролетарське свято з основними лозунгами — об’єднання робочого класу навколо РКП і профспілок, боротьба з голодом і жіночою безробітністю.

8 березня 1923 року проходило під закликами підвищення громадсько-політичного і культурного рівня і виробничої кваліфікації жінок-робітниць.

8 березня 1924 року проходило під лозунгом Леніна (покійного на той момент): «Розпочата Радянською владою справа може бути посунена вперед лише тоді, коли замість сотень жінок по всій Росії в ній візьмуть участь мільйони і мільйони жінок». В ці дні лави РКП поповнились більш ніж на 4 тисячі робітниць.

Уже в другій половині 20-х років починають простежуватися деякі зміни в поданні жіночності на сторінках радянських жіночих журналів; з актуалізацією завдання збільшення народжуваності образ жінки практично не розділяється з материнством, на неї покладається повна відповідальність за дітей і сімейне вогнище. У пресі друкуються статті та поради для жінок щодо ведення господарства (прибирання дому, приготування їжі, пошиття одягу, прання) та догляду за дітьми, що свідчить про часткове повернення до старих патріархатних цінностей і означує збільшене навантаження на жінку — робітницю, матір та господиню.

У 1927 році жінки-робітниці зустрічали цей день як своє свято, виконували прибирання в будинку, готували святкові обіди, одягались у найкраще вбрання. Сімейні риси у святкуванні 8 Березня продовжували розвиватись і в наступні роки. Крім зборів, мітингів, демонстрацій, на підприємствах влаштовувались сімейні вечори з іграми, піснями, танцями, частуванням.

Таким чином, нова традиція, яка не мала аналогів раніше, ввійшла в побут робочих мас.

Особливо важкою була робота з мусульманським Сходом. У 20-х роках для мусульманського світу стояло питання про зняття жінками покривала, яке закривало обличчя і яке шаріат (мусульманське право) підняв до закону, до принципу життя. (покривало мало різні форми, способи закривання обличчя жінками в різних народів Сходу теж відрізнялись, тому покривала називались по-різному: чадра, яшмак, паранджа, чадур, рубана, ферідже та ін.). Тобто, боротьба проти чадри і паранджі була нерозривно пов’язана з боротьбою за соціальну рівність і права людини. При боротьбі з патріархально-байськими звичаями в 1924 році Туркестанським ЦИКом був затверджений до 8 Березня декрет про відміну калиму; крім того, було встановлено шлюбний вік для дівчат — 16 років (за шаріатом шлюбний вік — 9 років).

Станом на 1937 рік у Радянському Союзі на підприємствах і в організаціях уже працювали більш ніж 9 мільйонів жінок, що становило 35 % загальної кількості робітників і службовців.

Після Другої світової війни

Після Другої світової війни послідовники поводились тихо, оскільки день не відзначався, і лише в 1974 році відновлюється рух жінок і традиція жіночого руху. 1975 року день був визнаний ООН як Міжнародний жіночий день з нагоди Міжнародного року жінки. На Заході Міжнародний жіночий день був уперше відзначений у популярному заході після 1977 року, коли Генеральна Асамблея ООН запропонувала державам-членам оголосити 8 березня як День Організації Об’єднаних Націй для прав жінок і миру в усьому світі.

З 1966 року, відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 8 травня 1965 року, Міжнародний жіночий день став неробочим днем.

У СРСР свято втратило своє політичне забарвлення і перетворилося на одне з небагатьох неполітичних свят.

Джерело інформації Wikipedia